Корекційна робота. Дисграфія

Серед учнів, які вступають до першого класу, чимало дітей з різними відхиленнями в мовленнєвому розвитку, що перешкоджає формуванню їхньої повноцінної навчальної діяльності в контексті розви- вального навчання.

Батьки, вчителі початкових класів, а іноді й учителі-логопеди насамперед звертають увагу на несформованість звуковимови у дітей і свої зусилля спрямовують саме на корекцію вад звукової сторони мовлення. А пізніше виявляють «другий недолік» — дисграфію і дис- лексію.

Щоб уникнути подібних помилок, потрібно під час обстеження аналізувати мовленнєві порушення дітей з позиції системної будови мовленнєвої діяльності, враховуючи принцип розвитку.

Розлади писемного мовлення (дисграфія) становлять значну частку серед інших мовленнєвих порушень. Найчастіше зустрічаємо їх у дітей із загальним недорозвиненням мовлення різного ступеня, а також у дітей з фонетико-фонематичними відхиленнями.

У більшості таких дітей порушена також і пізнавальна діяльність: спостережливість, увага, пам’ять, мислення, аналіз, синтез.

На сучасному етапі за несформованістю певних операцій процесу писемного мовлвння виділяють такі види дисграфій:

1) артикуляційно-акустична;

2) на ґрунті порушення фонемного розрізнення (диференціації фонем);

3) на ґрунті порушення мовленнєвого аналізу і синтезу;

4) аграматична;

5) оптична.

Характерними ознаками для всіх видів дисграфії є стійкі й повторювальні помилки в процесі писемного мовлення, а саме:

• перекручення і заміна букв (парних за артикуляційно-акустичною подібністю, подібних за графічним зображенням, звучанням або вимовою);
• перекручення звуко-складової структури слова;
• порушення єдності написання слів у реченні (кількох слів разом або слово, написане частинами);
• аграматичні помилки, які пов’язані з недорозвитком граматичної будови мовлення.

Досвід роботи переконує, що найчастіше зустрічаємо змішані види дисграфій.

Роботу над подоланням недоліків письма слід спрямовувати на активізацію функцій різних аналізаторів (мовно-слухового, мовно-рухового, зорового, тактильних відчуттів тощо).

У результаті різних вправ у корі головного мозку замикаються тимчасові зв’язки, що пов’язані з виділенням подразника, на якому утворюється рефлекс. Таким чином, здійснюється аналітико- синтетична діяльність, яка комплексно впливає на корекцію недоліків писемного мовлення.

Корекційну роботу над розрізненням кожної пари звуків за артикуляційно-акустичною подібністю, розрізненням звуків відповідно до їх звучання і вимови та букв, подібних за графічним зображенням, проводять у два етапи. Перший (підготовчий) етап корекції дисграфії— це робота над кожним окремим звуком (буквою), яку дитина замінює чи плутає.

Якщо в дітей наявні порушення звукової сторони мовлення, то попередньо слід сформувати правильну звуковимову або корекцію звукових і графічних вад у комплексі.

Послідовність роботи підготовчого періоду може бути такою:

• уточнення правильної вимови та звучання звука з опорою на зорове, слухове, тактильне сприймання, кінестетичне відчуття;
• виділення звука на фоні складу;
• визначення наявності й місця звука в слові:
• ^ на початку;
• ^ укінці;
• ^ у середині;
• визначення місця звука відносно інших (на якому місці: 1, 2, 3 і т. ін., після якого звука, перед яким чується певний звук у слові);
• визначення слова певним звуком у реченні, тексті;
• добір предметних малюнків, іграшок, у назві яких є відповідний звук, визначення місця його у слові.

На другому етапі проводять роботу над диференціацією слухової, артикуляційної, дотикової (тактильної) та графічної відмінностей пари звуків (букв).

Другий етап корекційної роботи над диференціацією звуків (букв), що їх плутає дитина, бажано проводити в тій самій послідовності, що й у підготовчому періоді. Але основна мета цього періоду — попарне зіставлення звуків (букв) і визначення їх відмінностей в артикуляції і слуховому сприйманні, тактильному відчутті, графічному зображенні тощо. Мовленнєвий і наочний матеріал слід добирати з парами звуків, щоб виробити тісний зв’язок між буквою і звуком. У процесі виконання всіх завдань (як на першому, так і на другому етапі) дитина, проговорюючи звук, має показати відповідну букву, і навпаки, спираючись на графічне зображення букви, чітко повторити відповідний звук.

Тенденція сучасного навчання полягає в спонуканні дітей до мовленнєво-розумової активності в різноманітних формах навчальної діяльності. Тому логопедичним заняттям бажано надавати такої форми, яка забезпечувала б корекцію мовленнєвого недорозвитку й розвиток уваги, пам´яті, логічного мислення, доказовості, різних форм контролю і самооцінки, тобто того, що складає основу формування активної мовленнєво-розумової діяльності й лінгвістичної орієнтації.

Вправи на розвиток фонематичного слуху, звуко-буквеного аналізу та синтезу слід проводити на всіх заняттях. Особливу увагу доцільно приділяти визначенню послідовності звуків у слові, їх місця відносно інших звуків, кількості складів тощо.

Значну частину вправ варто виконувати усно. Це дає змогу навчити дітей аналізувати свою працю або працю товариша, висловлювати власні міркування і робити висновки. Вправи спочатку опрацьовують колективно за допомоги логопеда, потім самостійно з наступною перевіркою та аналізом.

На логопедичних заняттях діти мають розуміти, навіщо вони виконують те чи інше завдання; слід навчити їх самостійно визначати тему занять і навчальну мету. Логопед постійно стимулює пізнавальну активність дітей запитаннями:

• Над якою темою будемо працювати сьогодні?
• Чому ви так думаєте?
• Для чого потрібна така вправа?
• Поясніть і доведіть доцільність її виконання.

У підсумковій частині заняття діти пригадують, над чим вони працювали, які вправи виконували, з якою метою, які труднощі зустрічали і чому і т. ін.

Удома учні виконують аналогічні завдання самостійно або за допомоги батьків. Під час наступного заняття слід провести взаємоперевірку домашніх завдань. Учні самостійно перевіряють роботу товариша, оцінюють її, висловлюючи свої мотиви, міркування.

Опрацьовуючи кожний звук (букву) окремо у розділі «Робота над приголосними звуками» (підрозділи:

• «Диференціація глухих і дзвінких приголосних у сильній позиції»,
• «Диференціація свистячих та шиплячих приголосних»,
• «Диференціація л-р »

під час підготовчого періоду, дидактичний матеріал на деякі звуки (букви) — [т, д, с, з, р, д] доцільно використовувати з попередніх підрозділів.

Якщо ж підготовка учнів дозволяє, то роботу над деякими звуками (буквами) у підготовчому періоді можна пропустити.

З учнями, які мають одночасно розлади читання і письма, роботу бажано проводити паралельно, у взаємозв’язку.

Під час занять слід широко використовувати:

• орфографічні словники;
• шкільні підручники;
• газети;
• журнали;
• дитячу художню літературу;
• предметні та сюжетні малюнки;
• іграшки.

Корекційна робота з дітьми-дисграфіками буде успішною лише тоді, коли логопед проводить її в тісному контакті з учителями та батьками.

МЕТОДИКИ ЛОГОПЕДІЇ У РОБОТІ ІЗ ДІТЬМИ-АУТИСТАМИ

Можна виділити специфічні особливості логопедичної роботи з дітьми, які мають розлади аутистичного спектру. Відразу звертає увагу відсутність здатності і бажання наслідувати дорослих. Ще одна суттєва проблема в розвитку - це особливості розвитку мовлення. Якщо дитина повністю мутична, то основним напрямком роботи буде спонукання її до вимовляння коротких слів, активізування невербальних методів спілкування. На перешкоді стає неконтактність дитини, активні прояви негативізму, іноді з істеричними нападами різного ступеню прояву, моторна гіперактивність або повна пасивність дитини, підвищена тривожність. В роботі застосовуються різні методи та багатоплановий стимульний матеріал. Нашим основним завданням є підготовка артикуляційного апарату дитини та стимулювання мовлення.

Під час проведення логопедичного заняття я використовую наступні методики:

• Методика логопедичного масажу О.М.Новікової – спрямована на корекцію рухливості артикуляційного апарату, звуковимови при тяжких вадах мовлення. Масаж артикуляційних органів виконується із застосуванням масажних зондів та масаж мімічної і жувальної мускулатури.
• Обовязковим моментом є артикуляційна гімнастика за методичними рекомендаціями Е. Краузе. Мета артикуляційної гімнастики – розвиток рухливості органів мовленнєвого апарату, відпрацювання правильних, повноцінних рухів артикуляційних органів, необхідних для правильної вимови звуків. Робимо вправи на тренування рухливості м’язів губ, язика, м’якого піднебіння, нижньої щелепи.
• Методика Л.Г.Нуриевой, яка допомагає розвивати пасивний та активний словник, викликати мовленнєве дихання та звукове мовлення дитини з РДА.

Використовуючи дану методику маємо свої маленькі перемоги, дитина, яка не промовляла навіть окремі звуки почала активно вокалізувати; за інструкцією проспівувати окремі звуки. Здобули даний результату таким чином – картинку із зображенням звуку прикладаю до обличчя паралельно губам і чітко повільно промовляю звук.

• Методика “глобального читання” Б.Д.Корсунської, адаптована до індивідуальних психофізичних можливостей дітей з особливими потребами - застосовується для навчання читанню та письму аутичних дітей.
• · Під час розвитку дрібної моторики використовується узагальнений досвід системи виховання Нікітіних з формування тактильних і кінестетичних відчутів, уміння захвату дрібних предметів, удосконалення рухових навичок.
• Враховуючи те, що в аутичних дітей порушується , як загальна, так і дрібна моторика, то важливим моментом є підготовити руку до оволодіння письмом. Велику роль в цьому відіграє використання в роботі з аутичними дітьми елементів методики М.Монтессорі.
• Використовується також елементи з методики Сесіль Лупан.До такого серйозного процесу, як вивчення букв та читання, можна підійти весело. Сесіль Лупан пропонує проспівувати назви букв, а у роботі з аутичними дітьми цей метод є найбільш актуальним, він дозволяє удосконалювати мовленнєвий видих та силу голосу.

ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЯ І ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ З СИНДРОМОМ ДАУНА

Мовлення дітей з синдромом Дауна має свої особливості. Практично у всіх мова має дефекти звуковимови, аграматизми і небагатий словниковий запас. Логокоррекціонна робота з ними відрізняється дуже тривалим періодом автоматизації звуків у зв’язному мовленні. Дитина може правильно вимовляти окреме слово, називаючи предмет або дію, але в мовному потоці пропускати і спотворювати звуки, переставляти склади. Деякі діти з синдромом Дауна, незважаючи на те, що починають говорити пізніше загальноприйнятих термінів, тобто після трьох років, самостійно опановують мовленням. Зазвичай вони мають проблеми з артикуляцією, але, тим не менш, можуть легко спілкуватися з оточуючими. Частина дітей вимагає невідкладної логопедичної допомоги і поступово опановують те, чого їх навчають. А певний, чималий, відсоток «сонячних» дітей залишаються мовчунами. Діти з синдромом Дауна такі різні в своєму мовленнєвому розвитку, тому що синдром Дауна-це не логопедичний діагноз, а набір різних симптомів, в тому числі і мовних. При синдромі Дауна можна зустріти такі мовні діагнози, як:

системне недорозвинення мовлення, обумовлене зниженим інтелектом;

 загальне недорозвинення мовлення, обумовлене дизартрією, алалією, ЗПР, заїканням, педагогічною занедбаністю.

Між вітчизняними вченими-логопедами донині ведуться дискусії з приводу того, чи може бути алалія при зниженому інтелекті. А зарубіжні логопеди взагалі не користуються цим терміном, такого діагнозу у них немає. Є оральна апраксія. І тут я погоджуся з закордонними колегами. При синдромі Дауна зустрічається як дизартрія, так і апраксія, а частіше-их поєднання.

Дизартрія — стан, при якому ускладнена правильна робота артикуляторних м’язів.

Апраксія — стан, при якому у дитини є труднощі програмування, планування і вибудовування по порядку звуків у мові. Дизартрію і апраксію можна віднести до неврологічних чинників мовних труднощів у дітей з Даун-синдромом.

Також існують анатомічні фактори:

— високе, вузьке куполоподібне піднебіння, тому звуки виходять іноді більш «носовими»;

— особливості прорізування зубів: зуби з’являються пізніше, зазвичай не в тому порядку, що у звичайних дітей; деякі зуби можуть так і не вирости, а інші ростуть  занадто щільно; це впливає на артикуляцію;

— відкритий прикус, верхні і нижні зуби не зводяться разом;

— маленька, вужча, ніж зазвичай, верхня щелепа;

— щодо великий язик. Зараз вважається, що у людей з синдромом Дауна язик такого ж розміру, як у всіх інших, але через менший розмір ротової порожнини (і через гипотонус) він може погано поміщатися в роті, артикуляція може бути ускладнена.

З огляду на можливість виникнення у дитини з синдромом Дауна дизартрії, звичайно ж, є сенс на самих ранніх етапах логопедичної корекції робити дитині логопедичний масаж, щоб до моменту появи мовлення звести до мінімуму дефекти звуковимови. Однак, всім учасникам  корекційного впливу слід враховувати той факт, що причиною мовних труднощів у дитини, відсутності мовлення або її пізнього початку є зовсім не дизартрія, а апраксія мови. Простіше кажучи, причина не в роті, а в голові.

Діти з дизартрією, як правило, допускають у своєму мовленні одні й ті ж самі помилки. Тобто, якщо замість слова «ручка» дитина вимовляє «люська», то він каже так в будь-якій ситуації, завжди.

Для дітей з апраксією  властива проблема програмування мови, тому вони можуть переставляти звуки в слові і робити це кожен раз по-іншому, іноді вимовляючи слово правильно. Для апраксії характерні наступні зовнішні ознаки:

— дитина дуже напружується, намагається вимовити звуки правильно, видно як рухаються його губи, язик — але правильні звуки не виходять;

— непостійність помилок в мові;

— дитина вживає менше лепетних поєднань в дитинстві, використовується менша кількість звуків, а також більше голосних, ніж приголосних;

— дитині легко вимовляти часто вживані клішовані фрази; вони звучать дуже зрозуміло і правильно, але більш складні конструкції в непідготовленому мовленні (наприклад, у відповіді на запитання) дитина осилити не може;

— проблеми з вимовою поєднань звуків — дитина може відтворити окремі, ізольовані звуки, іноді навіть склади, але не може правильно скласти слово з цих складів; переставляє звуки у середині слова або склади всередині слова;

— дитині важче даються довгі слова і фрази;

— відзначаються проблеми з наголосом і ритмом: дитина може говорити занадто повільно або занадто швидко, нерівномірно.

Такого явища, як «мова дітей з синдромом Дауна» не існує, у всіх дітей з цим діагнозом різні мовленнєві труднощі. Комусь потрібно тільки виправити вимову декількох звуків, а когось — навчити розмовляти з нуля.

Виходячи з розуміння, що не існує загальних порушень мовлення у дітей з СД і  мовлення «сонячних» дітей має певні особливості були виокремлені  напрямки корекційного впливу, спрямовані на 3 категорії дітей.

Перша категорія д1тей з СД – немовленнєві діти .

Друга категорія – діти з апраксією.

Третя категорія – діти з ЗНМ II-III рівня, ФФН та стертою формою дизартрії.            Д1ти, що відносяться до першої категорії, потребують «запуску» мовлення. Основний час корекції відводиться розвитку рухливої та емоційної сфери. Дітям пропонуються рухливі вправи та прості ігри, що підсилюються простими і емоційними вигуками та звуконаслідуванням. Вся робота базується на викликанні бажання спілкуватися за допомогою вербальних засобів. Навіть найнайменші досягнення дитини не повинні залишатись без уваги ,  дитина має отримати позитивно окрашену оцінку у вигляді оплесків, посмішок, потискувань руки та «обнімашок». Робота з «запуску» мовлення довга, кропітка, але з часом дитина починає отримувати задоволення і  проявляти зацікавленість насамперед до  мовленнєвого спілкування.

При тривалому, щирому і неформальному спілкуванні дитина розкривається і демонструє прихильність, зацікавленість до певного виду діяльності. Це, так би мовити, сильні сторони дитини, на які можна спиратися в навчально-корекційному процесі.

   З другою категорією дітей, яка є найбільшою за кількістю, корекційний вплив базується на подоланні апраксичних проявів.  Для дітей з апраксією вкрай важливо постійно практикуватися. Корисно співати з ними пісеньки, займатися музикою. Особливо корисні пісні з відповідними словами жестами, а також пісні, де постійно повторюється приспів.  Дітям легше їх запам’ятати і цікавіше в такій формі відпрацьовувати звуки, склади, слова, фрази. Тексти для переказу треба обирати з передбачуваним сюжетом, з повторюваними елементами сюжету і повторюваними фразами («Ріпка», «Теремок», «Колобок»). Знаючи, де в казці буде повторюватися одна і та ж фраза, дитина може сама підказати її. Це додає дітям впевненості в собі.

   У дітей третьої категорії є дефекти звуковимови, порушено фонематичне сприйняття, аграматична фраза. З цими дітьми робота будується на поширенні і активізації словника, автоматизації та диференціації звуків, формуванні граматично правильної фрази.

   Загальними прийомами роботи, що сприяють розвитку мовлення всіх категорій дітей з СД є пальчикові, динамічні, мімічні, дихальні вправи, артикуляційна гімнастика, логопедичний масаж, логоритмічні вправи.  А специфічні прийоми спрямовані на певні категорії дітей і використовуються в індивідуальній та індивідуально-груповій формі роботи.

Дуже продуктивно залучати до занять з немовленнєвою дитиною дітей, що непогано розмовляють. Вони задають позитивний емоційний тон заняттю і допомагають урізноманітнити  діалог між персонажами дійства.

   Дуже ефективним виявився прийом проведення відеозапису логоритмічних вправ на уроці з подальшим переглядом відео.  Старші діти дуже прискитливо ставились до почутого власного мовлення і старанно виправляли помилки, що побачили.  Театралізована діяльність учнів з СД (елементи настільного та лялькового театру) дала поштовх до підвищення мовленнєвої активності дітей з СД.

   Добре зарекомендував себе  прийом використання асиметричних вправ замість традиційних фіз.хвилинок. Ці вправи, дійсно, активізують мозкову діяльність і підвищують працездатність дітей, що швидко втомлюються.

Розвиток артикуляційної моторики у дітей з порушенням мовлення, як ефективний засіб корекції звуковимови

Актуальність обраної теми полягає в тому, що подолання порушень звуковимови в дошкільному віці має велике значення в подальшому житті дитини. Недоліки звуковимови можуть стати причиною відхилень у розвитку таких психічних процесів, як пам'ять, мислення, уява, а також сформувати комплекс неповноцінності, що виражається в труднощі спілкування.

Мета: розвивати артикуляційну моторику дошкільнят, що сприяє усуненню недоліків вимови.

Завдання:

1. Визначити ступінь розробленості проблеми в теорії і практиці логопедії.

2. Підібрати ефективні методи формування вимовних можливостей дошкільнят.

3. Підвищити педагогічну грамотність батьків з даної теми.

Об'єктом дослідження є процес розвитку мовної моторики у дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - артикуляційна гімнастика як засіб розвитку мовної моторики у дітей дошкільного віку.

1.     Артикуляційна моторика. Органи мовленнєвого апарату.

Мова відіграє важливу функцію в житті людини. Вона є засобом спілкування, засобом обміну думками людей між собою. Без цього люди не могли б організовувати спільну діяльність, домагатися взаємного розуміння.

Виховання мовлення у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, що включає вміння чітко вимовляти звуки і розрізняти їх, володіти артикуляційним апаратом, правильно будувати речення і зв'язне висловлювання, є необхідною умовою повноцінного розвитку особистості.

Причиною спотвореної вимови звуків зазвичай є недостатня сформованість артикуляційної моторики або її порушення. Це фонетичне порушення.

Артикуляційна моторика – сукупність скоординованих рухів органів мовного апарату, що  забезпечує одну з умов правильної звуковимови.

Вимова звуків мови – це складний руховий навик, яким дитина оволодіває з дитячих років, проробляючи масу різноманітних артикуляційних і мімічних рухів язиком, губами, нижньою щелепою. Точність, сила і диференційованість цих рухів розвиваються у малюка поступово. Однією з умов для правильного формування звуковимови є достатній розвиток мовної моторики. Щоб правильно вимовляти звуки мови, дитина повинна уміти відтворювати необхідні артикуляторні рухи, що включають складний комплекс рухів.

Найбільш рухомим мовним органом є язик. Він складається з кореня язика  і спинки, в якій розрізняють задню, середню і передню частини. Найбільш активні кінчик язика і його бічні краї (передньої і середньої частин), оскільки від їх роботи залежить якість вимовни звуків. В залежності від того, яка частина мови найбільш активна в утворенні приголосних звуків, їх поділяють на передньоязикові (т, д, н, л, р, ш, ж, ч, щ, с, з, ц), средньоязикові (й), задньоязикові (к, г, х).

Рухливість губ також грає роль в утворенні звуків і впливає на їх якість. Губи можуть витягатися в трубочку (у), округлятися (о), оголювати передні верхні і нижні зуби (с, з, ц, л), злегка висуватися вперед рупором (ш, ж). Найбільшою рухливістю володіє нижня губа. Вона може: змикатися з верхньою губою (п, б, м), утворювати щілину, наближаючись до верхніх передніх зубів (ф, в).

Нижня щелепа може опускатися і підніматися, що особливо важливо при утворенні голосних звуків.

Взаєморозташування верхнього і нижнього зубних рядів при зімкнутих щелепах називають прикусом. При нормальній будові щелеп і зубної системи верхня зубна дуга дещо більша нижньої, так що при змиканні щелеп нижні передні зуби злегка прикриваються верхніми, причому всі зуби верхнього ряду стикаються з усіма зубами нижнього ряду. Такий прикус вважається нормальним.

Аномалії прикусу можуть мати різні варіанти:

Прогнатия. Прогения. Передній відкритий прикус. Бічний відкритий прикус.

Зовнішні прояви аномалій прикусу

Крім перелічених аномалій прикусу спостерігаються й інші відхилення в будові зубного ряду: рідко поставлені зуби; відсутність тих чи інших зубів; зміна форми зубів (клиновидні зуби); деформовані краї зубів (гострі зуби, зуби з напівмісячною вирізкою); зуби, косо розташовані або розташовані поза зубним рядом; зайві зуби і ін. Усунення аномалій прикусу і розташування дефектів зубів проводиться методами ортодонтії.

Коли м’яке піднебіння опущено, то видихаємий струмінь повітря проходить через ніс; так утворюються носові звуки [м], [м’], [н], [н’]. Якщо м’яке піднебіння підняти, то воно притискається до задньої стінки глотки і закриває прохід в ніс; тоді видихаємий струмінь повітря йде через рот, і утворює ротові звуки.

Таким чином, при вимові різних звуків мовні органи займають строго певне положення. Але так як у мові звуки вимовляються не ізольовано, а разом, плавно слідуючи один за іншим, то і органи артикуляційного апарату швидко переходять з одного положення в інше. Чітка вимова звуків, слів, фраз можливо лише при умові достатньої рухливості органів мовленнєвого апарату, їх здатності швидко перебудовуватися і працювати чітко, суворо координовано, диференційовано.

2.     Засоби розвитку мовної моторики.

Основним засобом розвитку мовної моторики є артикуляційна гімнастика.

У логопедичної практиці існують різні підходи до класифікації артикуляційної гімнастики. Перший підхід класифікує артикуляційну гімнастику за активністю дитини при її виконанні:

а) Пасивна артикуляційна гімнастика.

Даний вид гімнастики допускає, що активізує артикуляційні рухливі органи артикуляції не сама дитина, а логопед. Пасивна гімнастика застосовується при дитячому церебральному паралічі, дизартрії, моторної алалії, моторної афазії, тому що за даних порушення артикуляційні м'язи мають обмежені можливості для довільних рухів. Мета даної гімнастики - стимулювання кінестетичних відчуттів від рухів активних органів артикуляції.

б) Пасивно-активна артикуляційна гімнастика здійснюється на безумовно-рефлекторній основі. Активні рухи рухомих органів артикуляції викликаються харчовим подразником.

в) Активна артикуляційна гімнастика

Мета гімнастики - це вироблення повноцінних, точних, плавних рухів і певних положень органів артикуляційного апарату, вміння об'єднувати прості рухи і складні, необхідні для правильного вимовляння звуків. Вправи виконуються самою дитиною за зразком.

  Артикуляційна гімнастика не має залишатися надбанням тільки вчителів — логопедів. Вона повинна бути в арсеналі кожного вихователя, учителя початкових класів, керівника гуртка виразного читання, батьків. Засвоюючи з дітьми абетку, навчаючи їх грамоти й читання, батьки, вихователі і вчителі повинні звертати увагу на особливості артикуляції того чи іншого звука, проводити артикуляційні фізкультхвилинки. Коли ми маємо на меті тільки покращення дикції, артикуляційні вправи можуть застосовуватися довільно, у будь-якій послідовності, як ігровий момент або своєрідна щоденна фізкультхвилинка під час різноманітних занять.

   У логопедичній роботі артикуляційна гімнастика є важливою складовою усього комплексу заходів, спрямованих на подолання мовленнєвих вад і виховання правильної вимови звуків. Починати роботу потрібно з вивчення назв органів артикуляції. Наступний крок — навчити дитину спостерігати за роботою органів артикуляції, фіксувати увагу на окремих моментах артикуляції, знаходити спільне і відмінне в положеннях органів під час вимови того чи іншого звука, свідомо керувати рухами щелепи, язика та губ, відчувати їх та контролювати їхню роботу. Дитина має навчитись давати  інформацію про роботу того чи іншого мовленнєвого органа в процесі артикуляції: про положення язика в роті, про напрям струменю повітря, що видихається. Якщо дитина не може словесно описати положення органів артикуляції, їй слід допомогти, задаючи альтернативні запитання: «Губи посміхаються чи витягнуті трубочкою?», «Струмінь повітря тече на кінчик язика чи вбік, у щоку?», «Кінчик язика піднятий угору чи опущений униз і ховається за нижніми зубами?». У кращому засвоєнні дитиною назв органів артикуляції, усвідомленні їх положення та рухів допоможуть схеми, показ того чи іншого органа в себе. Корисним є також моделювання артикуляції за допомогою руки дорослого і самої дитини, тобто унаочнення матеріалу. Наприклад,  язик можна порівняти з кистю руки дитини, показати на ній кінчик язика, спинку, боки, рівчачок. Перш ніж виконувати певну вправу для язика, наприклад «чашечку», дитина вчиться виконувати її власною долонею. Це допомагає дитині краще зрозуміти те, чого від неї хочуть.

3.     Методика проведення артикуляційної гімнастики

Принципом відбору артикуляційних вправ кожен раз буде служити характер дефекту вимови і доцільність рекомендованих рухів для правильного проголошення даного звуку. Тренувати треба лише рухи, що потребують виправлення,. Вправи повинні бути цілеспрямованими: важливо не їх кількість, важливі правильний підбір вправ та якість виконання.

При відборі матеріалу для артикуляційної гімнастики необхідно дотримуватися певної послідовності - йти від простих вправ до більш складним. Проводити гімнастику потрібно більш емоційно, в ігровій формі.

Дозування кількості повторень одної і тої ж вправи повинна бути строго індивідуальною як для кожної дитини, так і для кожного даного періоду роботи з нею. На перших заняттях іноді доводиться обмежуватися дворазовим виконанням вправ у зв'язку з підвищеною виснаженістю м'язів. Надалі доводити кількість повторень до 15-20, а за умови коротких перерв - і більше.

Артикуляційну гімнастику зазвичай виконують сидячи, так як в цьому положенні у дитини спина пряма, тіло не напружене, руки і ноги перебувають у спокійному стані. Розміщувати дітей треба так, щоб всі вони бачили обличчя педагога. Обличчя має бути добре освітлено, а губи - яскраво пофарбовані.

Логопед повинен стежити за якістю виконуваних кожною дитиною рухів, у противному випадку артикуляційна гімнастика не досягає своєї мети.

Робота організується так.

1. Логопед розповідає про майбутні вправи, використовуючи ігрові прийоми.

2. Логопед показує виконання вправи.

3. Вправу виконує кожна дитина по черзі, а логопед перевіряє правильність виконання.

4. Вправу виконують всі діти одночасно.

Передумовою успіху є створення сприятливих умов. Потрібно залучити дитину в активний процес, створити відповідний емоційний настрій, викликати живий інтерес, позитивне ставлення до занять, прагнення правильно виконати вправи. У залежності від виду порушення, від завдань і цілей занять, педагог вибирає вправи, необхідні для роботи.

 Артикуляційна гімнастика поділяється на два типи вправ : статичні та динамічні. Статичні вправи – утримання органів артикуляції в певній позі. Динамічні вправи – багаторазове повторення одного і того ж руху.

Артикуляційна вправа «Лопатка»

Усміхнутися, відкрити рот, широкий розслаблений язик злегка висунути із рота і покласти на верхню губу. Утримувати: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.

Артикуляційна вправа «Голочка»

Усміхнутися, висунути язик, зробити його вузьким. Утримувати: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10. Слідкувати, щоб кінчик не загинався.

Артикуляційна вправа «Голочка - Лопатка»

Почергово виконувати вправи «Голочка» та «Лопатка» (робити язичок то широким, то вузьким). Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Годинник»

Відкрити рот, губи розтягнути в посмішці, кінчиком вузького язика тягнутися то до правого, то до лівого вуха (в різні куточки язика). Рахунок: 1-2. Слідкувати, щоб щелепа і губи не рухались.

Артикуляційна вправа «Гойдалка»

Відкрити рот і гострим кінчиком язика почергово  тягнутися то до підборіддя, то до носа. Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Гірка»

Відкрити рот, заховати кінчик язика за нижні зуби, а спинку язика підняти вгору. Показати круту гірку. Рахунок: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.

Артикуляційна вправа «Трубочка»

Висунути широкий язик, бокові краї язика загнути вгору. Подути в трубочку, що утворилась. Виконувати в повільному темпі. Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Чашечка»

Відкрити широко рот, висунути язик. Кінчик і бічні краї язика підняти до верхніх зубів, але не торкатись їх. Утримувати: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.

Артикуляційна вправа «Смачне варення»

Рот відкрити. Язиком облизати верхню губу, виконувати рух зверху вниз, ховаючи язик вглибину рота. Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Проколи кульку»

Рот закритий. Рухаючи язиком вліво-вправо, намагатись «проткнути» ним то ліву, то праву щоки. Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Чистимо зубки»

Відкрити рот і кінчиком язика «почистити» зуби з внутрішньої сторони верхнього і нижнього зубного ряду, виконуючи рухи зі сторони в сторону та зверху вниз. Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Маляр»

Відкрити рот, «побілити» язиком піднебіння, виконуючи повільні рухи від верхніх зубів у глиб рота і назад. Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Коник»

Відкрити рот, присмоктати язик до піднебіння  і різко відірвати, клацнувши ним. Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Грибочок»

Присмоктати язик до піднебіння, широко відкрити рот. Спинка язика – це капелюшок гриба, а підʼязикова вуздечка – ніжка.

Артикуляційна вправа «Барабан»

Відкрити рот. Підняти язик до альвеол («горбики» за верхніми зубами). Утримуючи таке положення, швидко стукати язиком,промовляючи: «т-т-т», «д-д-д», «тд-тд-тд».

Артикуляційна вправа «Злий пес»

Висунути широкий, розслаблений язик і покусати його: спочатку тільки кінчик, потім від кінчика до середини і від середини до кінчика. Рахунок: 1-2.

Артикуляційна вправа «Гребінець»

Висунути широкий і розслаблений язик. «Розчесати» його зубами від кінчика до серединки, а потім від серединки до кінчика. Рахунок: 1-2.

Висновок

Отже, в результаті проведеної роботи, я переконалася, що обрана мною тема є дійсно актуальною. Подолання порушень звуковимови в дошкільному віці має велике значення в подальшому житті дитини. Недоліки звуковимови можуть стати причиною відхилень у розвитку таких психічних процесів, як пам'ять, мислення, уява, а також сформувати комплекс неповноцінності, що виражається в труднощі спілкування.

На початку роботи, я уточнила уявлення дітей про артикуляційний апарат. Потім, використовуючи всі метол логопедичного впливу: показ, пояснення, демонстрація профілів звуків, опосередкованих картинок, супроводжували вправу римуванням, розучували з дітьми нові вправи і корегували і вдосконалювали знайомі.

Спостереження за артикуляційної моторикою дітей показали, що рухливість, витривалість, точність рухів активних м'язів артикуляції значно розвинулись. Крім того, пропонований комплекс вправ викликав інтерес дітей до даної роботи і зробив численні повторення не одноманітними і нудними, а захоплюючими і різноманітними. Всі діти оволоділи переважною більшістю артикуляційних вправ.

Тож з впевненістю можна сказати, що артикуляційна гімнастика значно покращує артикуляційну моторику.

Правила мовлення

1.Коли говориш, дивись в очі співрозмовнику.

2.Слідкуй, щоб під час мовлення не було емоційного спілкування.

3.Перш ніж почати говорити, подумай, що ти хочеш сказати.

4.Спочатку зроби вдих, говорити починай плавно на видиху.

5.Повітря витрачай в основному на голосні звуки. Виділяй не наголошені голосні.

6.Суворо дотримуйся пауз між реченнями.

7.Довгі речення поділяй на смислові частини.

8.Говори чітко, виразно, голосно.